Поетична сторінка

Завалля

Тече в нас Буг дуже грайливо,

Несе він води вдаль.

Пташина зграйка щебетливо

Хова від нас печаль.

І берег скелями своїми

Оберігає всю красу,

А качка з дітками своїми

Збиває вранішню росу.

І хлібна хвиля тут вирує,

Графітова руда блищить.

Природа нам це все дарує-

Його ми змушені цінить.

Завалля-селище прекрасне,

Затоплене цвітінням квіт.

Майбутнє в нього дуже ясне-

Бо золотом є тут –графіт.
   

Юрій Матвійчук.

Захистимо мову

Вставай народе, захищай

Мову  бабусі й діда,

Бо пропаде наш рідний край,

 Не  буде пісні й хліба.

Не заспіває соловей

В саду біля хатини.

Немає мови у людей-

Немає Батьківщини.

Ми пережили орди всі,

Чуже ярмо носили.

Тепер мордують нас свої-

Та є у нас ще сили.

На захист мови стану я,

А поруч брат з сестрою.

Для України- це ж сімя

Для нас є дорогою.

Жити нашій рідній мові-

Найкращій у  світі.

Пісні ніжні, колискові

Заспівають наші діти.             

Юрій Матвійчук.

Школа-інтернат

На околиці красується

Гарна школа-інтернат.

Добротою тут гартується

Сім я дівчаток і хлоп’ят.

Доля кожної дитини

Привела її сюди.

В школі тут тепло родини

Радість є,нема біди.

Вчителі навчать писати,

В світ науки поведуть,

Всіх і себе поважати,

В прірву спасти не дадуть.

Як оазис у пустелі

Інтернат в Заваллі є.

Хто не з доброї оселі-

Шлях в майбутнє він дає.

               Юрій Матвійчук.

КАЙДАНИ ПОРВАЛИ

На ланах широкополих

Бур’яни кочують.

На майдані у столиці

Люди мітингують.

Заревів Дніпро широкий,

Кручі застогнали,

Як на пагорбі в столиці

Юні хлопці впали.

Впали, вбиті за свободу,

Крук кружля - чатує.

В нашім Києві - столиці

Брат з братом воює.

Поховати хтіли волю,

Та люди повстали,

На майданах в Україні

Із колін вже встали.

Уже встали і порвали

Кайдани важкії,

Бо ми вільні, незалежні -

Вік будем такії.

                      Юрій Матвійчук.

    

Моя мама

Хіба я зможу колись забути,

Як мама сонце давала мені,

Як небо хотіла до мене пригнути -

Їй падав на голову сніг сивини.

І пісня журавки з уст милих бриніла

Для мене у сни доброту вона звала.

Вона вся згорала для мене, не тліла -

Любов материнська їй силу давала.

Пішов я із дому в дорогу далеку,

Та мамину людяність в серці ношу

І зараз, угледівши в небі лелеку,

У Бога для мами здоров'я прошу.

Потріскані ніжнії мамині руки

Мене захищають і гріють теплом -

Не хочу, щоб з нею в нас були розлуки,

Лиш зустрічі, сповнені щастям й добром.

Вдивлячись в очі зіркам синьооким,

Я слухаю шепіт снігів голубих.

І всесвітом хочу я стати, а потім -

Матусю сховати від років старих.

Юрій Матвійчук

Небесна сотня

Полетіли кулі в серце -

Люди застогнали.

За свободу України

Сини-хлопці впали.

Не зайде вже син до хати,

Не обніме маму.

Зробив нелюд йому в серці

Смертельную рану.

Вже не буде в сина сина,

Сиротою стала мати.

Нема кого рідній ненці

З дороги стрічати.

Вам на небі буде царство.

Пам’ять про вас в серці.

Заживемо краще браття

На рідній земельці.

Юрій Матвійчук.

Треба жити

Я хочу вмерти за Вкраїну

За те,щоб вільно в ній жили,

Щоб поважали в нас людину,

А не рабами ми були.

Я хочу вмерти за державу

Вільніша вільних хай буде,

Щоб в світі ми здобули славу -

Хай кожен щастя тут знайде.

Хотів я вмерти, та не можу,

Бо стільки треба ще зробити.

Життям, не смертю, допоможу

Вкраїні рідній краще жити.

Юрій Матвійчук.

Хоробрі серця

Я хочу сказати і всім нагадати

У Бога прошу я для наших людей,

Щоб матері наші з війни зустрічали

Живими, цілими синочків - дітей.

     А мама ростила і душу вкладала,

    Щоб син був у поміч на старості літ.

   І дім хай збудує й деревце посадить,

    А син її сина не знає хай бід.

І ми все здолаєм, і тиша настане,

Дівчина з коханим піде до вінця.

Нас всіх захищають орлята - синочки,

Бо в грудях в них б'ються хоробрі серця.

Чужого не треба- своє збережем

І гори Карпати і море Одеси,

Чернігівський ліс і Херсона степи,

Волинські озера, кар'єр у Заваллі -

Це все українське будем берегти.

          Зозулька кує у волинському лісі,

          Затягне мелодію десь соловей

          І чайка крило своє в морі скупає -

          Це все українське для наших людей.

В нас діти зростають - і всі працьовиті.

Ми хліба насієм, його і пожнем.

Ми маємо все у нас в Україні,

Чужого не треба- своє збережем.

          І хоч до нас лізуть на сході бандити,

          Брязк зброї вже глушить в нас спів солов'я.

          Я знаю, ми вірим - і так воно буде.

          Найкраща є в світі Вкраїна моя.

   Наша ялинка

У кімнаті є ялинка…

Наша внученька Даринка

Ту ялинку прикрашала,

Тихо пісеньки співала.

Про ялинку і про зиму…

Брала іграшки з корзини

І рядочками чіпляла,

Щоб ялинка гарна стала!

Стала гарна – що й казати –

Та ялинка у кімнаті.

Щиро мовила Даринка

На Різдво біля ялинки:

«Дідуся мого й бабусю

Збережи, святий Ісусе!»

Дякуєм тобі, Даринко,

За слова ці і ялинку!

                   Юрій Матвійчук